Онлайн чтение книги Кобзарь
1 VI

Тричі крига замерзала, Тричі розтавала, Тричі наймичку у Київ Катря проводжала Так, як матір; і в четвертий Провела небогу Аж у поле, до могили, І молила бога, Щоб швиденько верталася, Бо без неї в хаті Якось сумно, ніби мати Покинула хату.

Після пречистої в неділю, Та після першої, Трохим Старий сидів в сорочці білій, В брилі на призьбі. Перед ним З собакою онучок грався, А внучка в юпку одяглась У Катрину і ніби йшла До діда в гості. Засміявсь Старий і внучку привітав, Неначе справді молодицю: «А де ж ти діла паляницю? Чи, може, в лісі хто одняв? Чи попросту - забула взяти?.. Чи, може, ще й не напекла? О, сором, сором, лепська мати!» Аж зирк - і наймичка ввійшла На двір. Побіг стрічати З онуками свою Ганну. «А Марко в дорозі?» - Ганна діда питалася. «В дорозі ще й досі». «А я ледве додибала До вашої хати, Не хотілось на чужині Одній умирати! Коли б Марка діждатися… Так щось тяжко стало!» І внучатам із клуночка Гостинці виймала: І хрестики, й дукачики, Й намиста разочок Яриночці, і червоний З фольги образочок, А Карпові соловейка Та коників пару, І четвертий уже перстень Святої Варвари Катерині, а дідові Із воску святого Три свічечки; а Маркові І собі нічого Не принесла: не купила, Бо грошей не стало, А заробить не здужала. «А ось ще осталось Півбубличка!» Й по шматочку Дітям розділила.